І єдине, що залишилося – Степ.
Всім подяка:
йому закривавлено
груди
Тільки знаєте –
зерно. Воно все одно
проросте
І прихилиться. Тим –
кого майже не буде
Я не знаю, до кого я
зараз кажу
Але в силу колосся
я вірю ще більш,
ніж у Бога
Котрий плаче й
сміється
попри ілюзорну межу
За якою уже –
окрім Степу –
не буде нічого
Теплий подих трави,
що не відає нащо росте
Ну, змінилася вісь,
Ну у когось прибавилось
статків…
І єдине, що залишається –
Степ.
А земля – обертається.
Пофіг, куди обертатись.
8.09.07