Дзвінкого дня натомлене плече
Уже під тягарем тремтить зрадливо
Я видовжено п’ю з твоїх очей
Настояне на усміхові диво –
Цей спогад твій із відзвуком жалю
За нашим теплим сіном незім’ятим
За тим, що тричі замкнено на ключ –
Із журавлів, на небі розіп’ятих
Дощі зродили розсипом рясним
Всю землю затопивши аж по вирій
Не смій мені вертатися у сни
Мов у свою покинуту квартиру
Вже маєм інше житло – я і ти
А сни стоять порожні. Ані руху.
Закинуті, вологі від сльоти
У них давно нема живого духу.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)