Тільки й лишається – поглядом доторкнути –
Так обережно, щоб усмішка не боліла.
Щоб розчинити в солодкім тремтінні тіла,
Сни і бажання, що в’яжуть, неначе пута.
Тільки й лишається – відстані відміряти
По сантиметру, аби ні на йоту ближче.
Я пам’ятала про це, але, бач – коли ще!
Вільною бувши. А нині – ці ніжні ґрати.
Нині сама я – оця гаряча безодня.
Нині – терпке здригання моєї шкіри.
Нині – ця неможливість позначить міру
Вчора—сьогодні—завтра— і знов—сьогодні.
Знову і знову оця божевільна змова
Снів моїх, покликів мого тіла…
І обережно, щоб усмішка не боліла,
Поглядом доторкатися знову… знову…
21.03.07