Тьмяно чомусь в дзеркалах –
Блякнуть сліпі вогні.
Десь і мене шукали.
Плакали по мені.
Клякли, мов поторочі.
Нипали по світах…
Хтось видивлявся в очі,
Шепотом стер вуста.
Довго питався свідків:
Як же я вийшла з гри?
В темряві смикав нитку,
Впущену в лабіринт,
Рвався з тенет плаценти,
Плакав моє ім’я…
Ось вона, зала в центрі.
Тут мала бути – я.
Пошукам край неначе.
Туга в очах німа…
Що ж ти закляк, шукачу?
Бачиш – мене нема.