27 листопада 2020

Ти кажеш, що слів замало

Друк
Оцінити
(2 голоси)

Ти кажеш, що слів замало,
Що є безсмертя в земних...
Вже стільки навік відкохало,
А де тепер слід по них?
Зболілим чорніє крепом
Над мармуром плит земля
Квітковими нотами – шепіт
Останній, в її ім’я.
Хіба що вітер шепоче,
Хіба шелестять дощі...
Так само минають ночі.
– А пам’ять в них є?
– Мовчи!...
Пожовкнуть міцні сувої,
І попелом стануть листи,
І все поросте травою,
Як мало б давно порости,
Помре навіть пам’ять безкрая,
Достигне грозами вись...
Так слава земна минає,
Як наше минуло "колись".

1993

Повернутись нагору